###Юрий ВИРТ: «У нас на тренировках пешком не ходят» ###

— Коли повісив бутси нацвях, постало питання про подальшу долю,—сказав Юрій Вірт.— Наперших порах пішов працювати тренером воротарів укоманду 19-річних донецького «Металурга». Став по-новому дивитися нагру, сприймати футбол, перебудовуватися. Зрозумів, що тренерська робота кардинально відрізняється від фаху гравця. Дякувати колишнім партнерам, процес адаптації пройшов доволі безболісно. Запівроку почав працювати вже вякості тренера—мене перевели вмолодіжну команду, яку очолював Сергій Шищенко. Пройшов двотижневе стажування у«Шахтарі», де мені дуже допоміг асистент Мірчі Луческу Олександр Спиридон. Містер також розказав про тактичні моменти, поділився секретами тренувального процесу. Ми багато спілкувалися, й такі досвідчені наставники були максимально відкриті, старалися нічого неприховувати. Підказували й тренери з фізпідготовки. Потроху втягувався вроботу, детальніше став розбиратися вновій професії.

Упертий Мазяр

— Дуже радий, що Володимир Мазяр запросив мене асистентом удніпродзержинську «Сталь». Прем'єр-ліга—це зовсім інший рівень, навіть непорівняти з молодіжною першістю. Уколективі зібрані справді професіонали, хлопці хочуть прогресувати. Досвідченим виконавцям особливо нетреба нічого пояснювати, лише підтримувати їх утонусі, амолодь сама тягнеться, розуміє, що треба будувати своє майбутнє, тож і сумлінно ставитися дороботи.

— Із якими відчуттямизгадуєте донецький «Металург»?
— Лише з теплими. Удонецький клуб потрапив 1997 року, й з перер­-вами працював уньому доминулого року. Запівсезону став капітаном команди, при тому, що вскладі були такі футболісти, як Юрій Біличенко, Олександр Севидов, Ігор Петров, Олександр Мизенко, всіх неперелічити. Донеччани якраз вийшли увищий дивізіон, амені, попри те, що до«Металурга» виступав упершій лізі, довірили таку почесну роль. Хлопці мене підтримали, що стало серйозним поштовхом і стимулом убажанні непідвести колектив. «Металург» тричі виграв бронзові нагороди чемпіонату,з них двічі — я.

Один час був дуже сильний підбір виконавців. Тоді балом правили «Динамо» й «Шахтар», але одного разу нам трохи невистачило скласти їм конкуренцію, відтак фінішували третіми з великим відривом од переслідувачів. Можливо, одному з керівників — Дмитру Селюку — неподобалося, що ми досягаємо таких високих результатів, отож стали поставлятися якісь незрозумілі футболісти, тренери часто мінялися, й потихеньку почали опускатися вниз. Допозитивних моментів у«Металурзі» можна також віднести новозбудовану базу, яка поправу вважалася однією з найкращих україні. Нажаль, наданий момент вона вже нефункціонує. Але все, що треба для підготовки, внас було, збори проводили нанайвищому рівні, працювали вчудових умовах, намайже ідеальних полях. Із мінусів—відсутність уболівальників. Але вДонецьку, де базувався такий потужний клуб, як «Шахтар», тяжко розраховувати наякусь серйозну підтримку, хоча з часом наших прихильників ставало все більше. Також хочу подякувати керівникам, які вкладали душу й неабиякі фінанси врозвиток клубу. Гроші виплачувалися вчасно, стабільно. Усе робилося для футболістів, залишалося лише показувати своє вміння. Прикро, що через війну наДонбасі цей клуб припинив існування. Перед зникненням виникли й проблеми з фінансами. Унас, удуб-
лі, небуло якихось високих зарплат, і потроху перед нами закривали борги, авпершій команді, наскільки мені відомо, футболісти татренери недоотримали чималі кошти.

Мега-тренер Онищенко

— Ви згадали про тренерськучехарду в«Металурзі». Але серед них були й відомі прізвища.Хто вам найбільше запам'ятався?
— Насамперед, хочеться відзначити Володимира Онищенка, який працював із командою напочатку виступів увищому дивізіоні. Він перебрався з київського «Динамо», й натой час це був мега-тренер. Упринципі, ми проходили легендарну школу Валерія Лобановського. Готувалися так само, як динамівці. Про інших наставників тяжко сказати щось конкретне: вкожного своє бачення, розуміння гри, при деяких заїжджали набазу закілька днів, непускали додому, хтось узагалі збирав удень матчу. Хтось любив футбол од оборони, як Славолюб Муслін. Але, безумовно, це кваліфікований фахівець, який пройшов школу французького чемпіонату. Може, коли Муслін керував командою, гра була незовсім видовищною, але він давав хороший результат, причому, нелише з нами. Проблема втому, що часто мінялися тренери. Як уприслів'ї: нова мітла по-новому мете. Так і внас: комусь цей футболіст подобається, аіншому непідходить, і починаються якісь коливання. Через «Металург» пройшло дуже багато футболістів. Ніяк невдавалося створити цілісний колектив.

— Із Володимиром Мазяром ви зустрічалисяще вякості футболіста. Він сильно змінився, коли став тренером?
— Він як був упертим, так і залишається. Зараз чудово співпрацюємо, можна сказати, доповнюємо один одного. Володимир Іванович—вимогливий тренер, як уматчах, так і натренуваннях, де внас ніхто пішки неходить. Мазяр чітко бачить напрямок розвитку колективу, й маленькими кроками рухається досвоєї мети. Так, ще недостатньо досвіду увищому дивізіоні, але вже може похвалитися певними здобутками: «Сталь» вийшла з другої ліги впершу, потім—увищу. Це важливо, як для тренера, який лише починає свій шлях. Думаю, він усе правильно робить, ами його уцьому лише підтримуємо. Правда, внас незавжди співпадають думки, але, намій погляд, це йде накористь, адже, як відомо, вдискусіях народжується істина.

Звичайно, хотілося би досягти більшого впершій частині сезону. Думаю, внашому доробку натри-чотири пункти мало би бути більше: вгрі з «Карпатами» нереалізували 11-метровий на90+2-й хвилині, на90+4-й пропустили від «Чорноморця» з пенальті. Але можна знайти цьому пояснення: доостаннього небуло зрозуміло, гратиме команда увищому дивізіоні чи ні. Утакій ситуації тяжко якнайкраще підготувати підопічних. Це наклало свій відбиток. Аті складові, які прищеплює Володимир Іванович,—бійцівські якості, непоступливість уєдиноборствах, швидкий перехід од оборони ватаку—нікуди неподілися. Але ще є що вдосконалювати, над чим працювати, тож назимових зборах, які розтягнуться напівтора місяця, якраз будемо цим займатися.

Перший після Паньківа й Бандури

— Нетягне втручатися вроботу тренера воротарів?
— Можу щось підказати нашим голкіперам, адже неостання вцій сфері людина, трошки пограв. Але Юрій Паньків і Олександр Бандура задоволені нашим тренером воротарів Ігорем Біланом—справжнім професіоналом футбольної справи. Унього цікаві вправи, відповідальний підхід. Воротарі немучаться натренуваннях, анавпаки: залюбки займаються. Щодо нього взагалі немає жодних питань. Він—молодець. Доречі, внашому клубі підростає ще один голкіпер—Герман Пеньків, який захищає кольори молодіжної команди. Намою думку, це дуже перспективний воротар із хорошими даними для воротаря, головне—чудово грає ногами, треба впевненіше діяти навиходах, але, сподіваємося, внайближчому майбутньому він додасть упрофесіональному рості. Зараз унього травма, але завідпустку повинен підлікуватися. Це наше майбутнє, і якщо зі здоров'ям внього все буде гаразд, думаю, назборах будемо потроху підпускати його доскладу. Аби розумів, що, недай, Боже, травма внаших основних голкіперів, убудь-яку мить має вийти й допомогти команді.

Претензії доголкіперів? Нехочеться про це говорити. Усі помиляються, нелише воротарі. Тим більше, внас досвідчені стражі воріт, самі розуміють, де допустили похибку, й як її виправити. Назборах ще розберемо ці моменти, зробимо детальніший аналіз першої частини сезону. Судді? Вони такіж люди, тож можуть помилятися. Єдине, чого хочеться їм побажати, щоби чесно робили свою роботу. Головне, щоби небуло упередженості.

— Які матчі можете занести вактив, аякі хочеться стерти з пам'яті?
— Переконаний, упершій грі із «Зорею», яку перемогли—2:0, нам удалося майже все із задуманого. Хлопці добре відпрацювали всі 90 хвилин. Ніхто «невипадав», відіграли з повною концентрацією. Це наша перша значна перемога, яка додала впевненості усилах. Із мінусів—гра з «Дніпром», якому поступилися—0:6. Бувають такі дні, коли все залітає уворота. І неможна сказати, що суперник створив якусь велику кількість моментів. Мабуть, через це треба пройти, краще один раз програти—0:6, ніж шість разів по0:1. Ми зробили висновки, тож рухаємося далі.

— Де зараз мешкаєте?
— Перевіз родину доЛьвова. УДонецьку залишився будинок, слава Богу, з ним усе нормально. Нелише я, вся країна сподівається, що настане мир і всі повернуться усвої домівки. Із нетерпінням цього чекаємо. Буде тяжко відновити футбол, як устарі часи, але все одно треба буде колись це робити. Аби потім ніхто неказав, що неможуть стати чемпіонами через те, що неграють урідному місті. Справді, всі хочуть спокою. УЛьвові сім'ї було трохи тяжко: доньки розмовляли російською, але нічого, перейшли наукраїнську, й зараз нормально спілкуються рідною мовою.

— Про що мрієте як тренер?
— Не буду приховувати, є вмене мета: хочеться самостійної роботи. Доцього треба прагнути. Але наданий момент дуже задоволений своєю роботою, набуваю досвіду. Усе повинно відбуватися поступово, крок закроком.